Позакласна робота

Розробка позакласного заходу з математики

Проданюк Мальвіна Степанівна

Вчитель математики Слобідського НВК

Тема. Скарбниця мудрості буковинців

Мета. Актуалізувати знання учнів про геометричні фігури та їх властивості. Ознайомити з буковинськими мірами знаходження об’єму, довжини, ваги та ін. Збагачувати та розширювати знання дітей про рідний буковинський край, буковинські звичаї, традиції, виховувати повагу до буковинської говірки, любов та пошану до буковинських звичаїв, співанок, обрядів. Сформувати свідомого українця, який шанує свою мову.

Обладнання. Карта на стенді, таблиці мір.

Хід заняття

І.

Слово вчителя.

          Доброго дня Вам, дорогі діти, шановні освітяни, доброго дня на всій Землі! Я вас вітаю на нашому уроці.

Учениця.

Буковино моя рідна, Буковино мальовнича.

Пишайся ти талантами своїми,

Адже в тобі вони ростуть,

Там, де поля зеленіють, сади квітнуть,

Вони вирушають у далеку путь.

Слово вчителя

ІІ. Оголошення теми і мети заняття.

          Подорож ми будемо здійснювати під таким девізом, який ви бачите на дошці „Люби і знай свій рідний край” (показує на дошці). А щоб подорож була цікавішою, то мандрувати разом з нами буде дед Михайло. Отож, рушили.

Учениця

          Давно-давно, коли ще нас не було,

          Як говорить казка,

          Жив веселий дід Михайло

          Та бабка Параска.

                   Дід учив гончарувати,

                   На сопілці грати,

                   Баба вчила вишивати

                   І пісні співати.

          Так цікаві для дітей ті части дозвілля,

          Скоромовки і казки,

          Загадки й прислів’я.

Учень.

          Ми малі і того не пам’ятаєм. Але хочемо знати і продовжувати традиції дідусів і бабусь.

Учениця.

          Ми, дідусю, не ліниві,

          Хочемо все знати,

          Підемо з вами на край світу

          Мудрості шукати.

Вчитель (показує указкою на карті).

          Наша подорож пролягає вздовж річки Черемош, яка впадає в Прут. А далі ми добралися до Неполоківців (де злилися води Черемоша і Прута).

Учениця.

          Черемош і Прут,

          Кожен з них є неповторний,

          Стрілися, де Неполоківці

          Обнялися вже навіки.

Вчитель.

         І тут буде наш перший привал.

Дід.

         Отак ми дійшли, діточки, до хати лісоруба. Як здорові?

Лісоруб.

Гаразд. Як ви? (коле дрова).

Дід.

         Як ви вчора гостили?

Лісоруб.

          Та цілий день кубікував на стакаді ліс, щось вже й не дуже складаються руки до цих дров (коле дрова).

Учень.

          Пробачте, що перебиваємо розмову. А ви кубікуєте так: Шукаєте площу перерізу і множите на довжину?

Лісоруб.

          А робиться це так. Міряти треба клюпов, який загрубли ковбок, а потім метром, який задовший. Так як такий ковбчик 7 м завдовжки, а 35 см товщини, то і буде мати десь коло кубіка.

Дід (оглядає діжку).

          Я дивлюся, куме, що вже цій діжці ремонт потрібний,  дно почало видавати.

Лісоруб.

          Та я бачив... Треба буде другу поставити, але то вже певно завтра.

Учень.

          Як це можна зробити, ви би нам не розказали?

Лісоруб.

          А нехай вам розкаже дід Михайло.

Дід.

          Діти мої, та ця дуже легко. Нема в тебе якоїсь мотузки?

Лісоруб.

          А чого нема. На, бери.

Дід (показує).

          Треба отак виміряти дно мотузкою, потім скласти її втроє, оце і будете знати яку зашироку дошку треба взяти, щоб і звідси багато не пішло.

Учениця.

          Але, діду, дно кругле. Треба намалювати коло. А нас у школі вчили, щоб намалювати його, то треба знати центр і радіус.

Дід.

          Центр легко знайти. Проведіть дві лінії від краю до краю.

Учениця.

          Два діаметри.

Дід.

         Де перетнуться, там і буде центр. А що то за радіус – не знаю.

Учень.

         Ну це такий кусок лінії від центру до краю кола.

Дід.

         О, які розумні діти, ще мене старого підучують.

Лісоруб Боднар знав усякі майстерські хитрощі.

          Оце як би ти хотів, Іванчику, цим ремеслом зайнятися, та піди на літо до ______ в науку.

Учень.

Ні, я краще хотів би навчитися хати будувати, за це багато грошей платять.

Дід.

          Це складніша трохи справа. Ну скажи, як рівний кут між брусями зробити, як маєм починати будувати?

Учень.

          Це я знаю. Ми вже вчили. Треба взяти транспортир, відкласти кут 90⁰, який і буде прямим називатися.

Дід.

          Ой, яке слово таке сказав тра-тра-транс, що язик можна зламати.

Учень.

          Та це прилад такий діду.

Дід.

          Де майстри прилади якість носять, якби могли станки свої носити.

Лісоруб.

          Дивись, хлопче, кладеш один бурс, а потім другий. На одному міряеш 60 см, на другому – 80 см, а між ними мусить бути метр. Оце тобі є рівний кут.

Дід.

          Як кажеш, прямий.

Учениця.

          Дивись, Галю, та це ж властивості сторін у єгипетському трикутнику.

Учениця.

          Я навіть теорему про це знаю, вона зветься теоремою Піфагора.

Дід.

Розумні діти тепер ростуть. Ну то що, куме, дякуємо за мудре слово, ми йдемо вже далі.

Лісоруб.

Та вже йдіть здорові. Мені ще треба нарубати півметри дров, бо не один оберемок згорить у печі за зиму.

Учень.

         Півметра? Як це забагато зрозуміло (таблиця).

Учитель.

         Отже, рушаймо далі.

Дід.

         Відгадайте таку загадку „Як лиска курей крала?”

         Пішла лиска курей красти,

         Поки не заснули газди,

         Вирішила почекати

         І тих курей порахувати.

         Одна, друга біля лиски,

         Слинка котиться у лиски,

         Сім і дев’ять вже сидять,

         П’ять і шість йще їдять.

         Ось одна в куточку,

         Дві сидять на бочці,

         Три сховалися у вівсі,

         Отепер уже усі.

         Хто з вас, дітки, відповість

         Скільки курей лиска з’їсть?

Учениця.

         35.

Дід.

Молодці, діти. Або треба тоді знати, яка висота смереки, що хочем рубати, то не будеш з метром лізти та смереку та міряти її довжину.

Учень.

         Та ні.

Дід.

          Ха-ха-ха! Ото слухайте. Повертаєшся до смереки плечима. Відходиш в любий бік від неї доти, поки, нагнувшись, між ногами не побачиш вершок смереки. От, як задалеко від тебе до смереки, отака і буде довжина смереки (показує).

Учень.

          Цікаво. А ну я гляну.

Вчитель.

          Ось надвечір і добралися ми до Мамаївців.

Дід.

          Сідаймо ще трішечки під копицею та й відпочинемо, бо прийшли вже немалу дорогу, десь біля трьох верст та 5 саженів.

Учениця.

          А якщо це перевести на нашу мірку, то скільки це буде? (таблиця на дошці).

Дід.

Хочу закурити. Лиш най з папуші наб’ю люльку.

Учениця.

          Діду, ви знову загадками говорити. (Таблиця на дошці). Обережно, дідусю, не запаліть сіна.

Дід.

         Та скільки того сіна тут? Як ти думаєш, як дізнатися?

Учениця.

          Треба виміряти довжину кола основи, а потім довжину перекидки і за формулою обчислити об’єм, а потім масу.

Дід.

          Ого. Якби так сіно скиртували, то напевне ні один скирду за день не зробив би. А роблять це так. Міряють довжину копиці навколо (3), а потім впоперек вверх (2). Та й є така таблиця спеціальна, шукаєм яке число стоїть в таблиці проти чисел 3 і 2. Потім це число (4) множиш на 7 (так як копиця не уляглася), то вийде, що ця копиця важить десь біля ділетки.

Учениця.

         А скільки це? (таблиця).

Дід.

         Ну добре. Відпочили трохи, то треба рушати до ткалі Параски.

Учень.

         А це довго треба йти?

Дід.

          Питаєш чи довго? А дивись ота її хата. Насуваєш криса капелюха на очі так, щоб його край сходився з отою хатою, а потім обертаєшся, не піднімаючи і не опускаючи голови до Парасчиної хати. Та й побачиш що десь однаково задалеко як до тої, так і до тої хати. Значить, скільки ще треба йти до майстрині Параски?

Учениця.

          Та версти зо три.

Дід.

          От ми вже й пришли. Боже помагай тобі, Параско.

Параска.

          Дякую.

Дід.

          Ого, а це в тебе ціла толока, що це ти робиш?

Параска.

          Та пряжу мотаю, а мої онуки вже мені багато допомагають.

Дід.

          Ходіть, діти, ближче, не пошкодуєте і тут дечого багато навчитеся. А особливо ти, Анічко і Маринко!

Учениця.

          Ой, яка краса! Які чудові орнаменти!

Учениця.

          Що то таке мотати пряжу.

Параска.

          Вовняні нитки з клубків мотають а дерев’яне мотивило і називається

          Три нитки – чисниця,

          Десять чисниць – пасмо,

          П’ятнадцять пасем – півмотка,

          Тридцять пасем – моток.

                                      (показує все).

Дівчина.

          А впізнаєте? Що ці орнаменти вкладені в основу геометричних фігур?

Учениця.

          Так, так. Ми бачимо. Тут і ромб, і квадрат, і прямокутник, і коло, і ще багато інших форм, трикутники.

Параска.

          Та розмістити їх на лижнику чи рушнику не так просто. Тут потрібна ваша математика. Треба зробити ваші розрахунки, може дещо наперед замалювати, щоб узір умістився.

Дід.

          Не дарма цих людей називають майстрами і передають вони це ремесло з одного покоління в друге.

Дівчина.

          Геометричні орнаменти розташовані симетрично. При тканні килимів, лижників, рушників інтуїтивно використовуються властивості діагоналей, чотирикутників.

Параска.

          Велику роль тут грають геометричні фігури, з яких складений узір, але треба так робити, щоби ще пасували барви, фарби. Наприклад, гарно пасує такий порядок фарб як у веселці, їх так уклала природу. Ану, ти, Василинко, вже вмієш такти трохи, то розкажи, як ти розпочинаєш, та як фарби підбираєш.

Дівчина.

          Уже як на верстаті є основа на килим, то потрібно знайти середину, потім геометрично враховуючи особливості узору розрахувати порядок розміщення окремих деталей узору.

Параска.

          Що до фарб, то як у тканині, той так у вишиванні є свої символи.

Дівчина.

          Так спокінвіків ведеться. Пряма лінія – символ вічного життя. Трикутник – символ боротьби трьох стихій в природі: вітер, вода і вогонь. Чотирикутник – чотири пори року. У вишивці закодований певний код, зміст життя.

Учениця.

          Ого, ми цього і не знали, що нам знайомі геометричні фігури так багато означають у вишивці.

Параска.

          Буковинські узори складені так, діточки, що в них ритмічно зв’язані всі геометричні елементи. В них геометризовані рослини, тварини, птахи, звірі.

Учениця.

          Пам’ятаєш, Марічко, це нам розповідали на уроках трудового навчання, коли ми вчилися вишивати, що вишивка має аж біля 120 символів, це лише Василинка нам деякі сказала. І ще, найдавніша наша вишивка знаходиться в Німеччині, а ще сорочка Павла Полуботка – в Бельгії.

Дід.

          А подивіться сюди, що за красу Олесь виробляє. Ану, Олесь, розкажи хлопцям та дівчатам, у кого та як ти навчився це робити.

Олесь.

          Та я лише кілька разів був у дідуся свого Степана. Він мені показував, як різцем вирізати.

Дід.

          Ой, обережно, хлопче, не поріж пальці.

Олесь.

          Та я вже один сувенір сам зробив. А дідусь лише дещо підказував, а цей хочу самий зробити.

Учень.

          Олесь, скажи з чого ти починаєш?

Олесь.

          Та дивіться. Сувенір має форму трикутника. На перетині діагоналей середина його. От я вирізаю тут ромб, а потім оці дві лінії.

Учениця.

          Паралельні.

Олесь.

          Так, паралельні. Тут думаю нанести трикутника, а за ними по формі сувеніра – кола з радіусом десь 3 мм. Днів на два маю роботи, в післяурочний час.

Дід.

          Я дивлюся, та на око вже всього того робиш, без лінійки. О, а ти подивись як Інка писанки пише. Таке тут усяке, лінії та фігури геометричні, як ви кажете, вимальовує.

Учениця.

          Тай теж без лінійки.

Інка.

          Писанка – це своєрідний мініатюрний символ народного живопису. Подивіться на оце барвисте яйце. Помилуйтеся красою розмаїтого орнаменту.

Дід.

          А ви знаєте, що в народі кажуть, що писанки захищають людину від злого, приносять лише добро.

Інка (розповідає як писати писанки)

          Спочатку на яйце наносять дві лінії, які перетинаються. Потім розфарбовують його кольоровими фарбами і цю фарбу вимальовують воском. Тоді ставлять ї у жовту фарбу, коли вони висохнуть, їх знову розфарбовують фарбами і малюють воском всякі ромби, коли, трикутники і ставлять у червону і чорну фарбу. Коли писанки висихають, їх пригрівають біля вогню і витирають.

Дід.

          Ну добре. Дякуємо вам гарно. Нам уже пора йти далі.

Вчитель.

          От настав ранок. Похід продовжується. Ми почали підніматися на гору. Піднімаючись все вище и вище, ми вийшли на Аннину гору, яка є найвищою вершиною міста Вашківці. Відпочивши трохи на її вершині та відвідавши монастир, наша мандрівка по стежках рідного краю закінчується. Ми повертаємося у рідне село Слобода, за яким напевне скучили. А, повертаючись, я хочу, щоб ви поділилися своїми враженнями від подорожі.

–       Скажіть, чи сподобалася вам подорож?

–       Чим саме?

–       Що ви корисного взяли для себе з цієї мандірвки?

–       Молодці (відповіді дітей).

ІІІ. Підсумок заняття.

Вчитель.

          Отож, діти, наша мандрівка закінчується. І ось ми знову у класі. А перед тим, як ми з вами попрощаємося я хочу, щоб ви, вийшовши з класу, запам’ятали не тільки про буковинські міри, які ми з вами вивчали, про геометричні фігури та їх властивості, а й ніколи не забували про свій рідний край, про свою домівку, своїх батьків, вчителів – тих добрих людей, які допомагають вам вибирати свою доріжку у майбутнє.

          А зараз ми хочемо подарувати нашим дорогим гостям оці сувеніри на згадку про нашу зустріч.

Звучить коломийка.

Під час звучання коломийки, дід і баба підходять до короваю, розрізають його і пригощають гостей.

Приїжджайте до нас, люди,

В нашу Слободу,

Кругом поля зеленіють,

Люди молодіють.

         Наша рідка Буковина –

         Багата піснями.

         Бистра вода в Пруті

         Протіка полями.

Лети моя співаночко

Тай аж у Карпати

Про семінар в Слободі

Треба розказати.

         Бо там гарні поз’їхались

         Гості гонорові.

         Їм сподобались уроки

Й заходи у нашім НВК.

                   Бо в нас діти працьовиті

                   І в школі, і в хаті.

                   Та честь краю зберігають,

                   Отим й ми багаті.

                            А на підсумок заняття

                            Ми вам заспіваєм

                            Які рахунки на Буковині

                            В кожній хаті маєм.

                   А щоб гарно вишивати

                   Милому сорочку,

                   Треба вміти рахувати

Хрестики в шнурочку.

         Треба вчитися рахунків

         Щоби гарно було.

         Аби хлопцям від дарунків

         Не було від дурно.

А як ткаля не рахує

Пасма на доріжку,

Най той килим вона ховає

Далеко під ліжко.

         Дипломовані лісничі

         Звикли по таблиці

Рахувати стовпці в лісі,

Вийшли путаниці.

                   Геометрія у школі

                   А у майстра кулко,

                   Кулко, кулко тай квадратик,

                   Разом не шкатулка.

                            Ой як гарно ми виводим

                            Рисочки й кружечки,

                            А ті яйця великодні

                            Писаночка зветься.

                   Отак наші люди гарні

                   Буковинці веселі,

                   З математикою всі дружать

                   У кожній оселі.

                            Котрий буковинець не рахує

                            Все усно тай добре,

                            Той держави не збудує,

                            На дай того, Боже.

                   А ви, наші гості любі,

                   Вибачте на слові,

                   Мусим свято ми кінчати,

                   Ба час рахунковий.

                            Хто не був у Слободі,

                            Не бачив Буковини,

                            Приїжджайте до нас, люби,

                            Раді вас вітати.